Приблизно через 35 років власне людська цивілізація, яку ми знаємо сьогодні, завершиться. Основа таких міркувань – концепція сингулярності. Соціокультурний погляд на людину трактує безсмертя як втілення та збереження досягнень особистості – мистецьких, http://www.aoienterprise.com/page-17/ наукових, технологічних, соціо-практичних, освітніх в культурній пам’яті людства. Так, марксистська філософія, заперечуючи безсмертя душі, розглядала безсмертя як збереження пам’яті про людину, її вчинки та досягнення в пам’яті наступних поколінь.
Завдяки своєму внутрішньому світу, рівня освіченості і вихованості люди віддають вибір на користь позитивних характеристик. Якщо вибір вірний, тоді він приносить користь не тільки оточуючим, але і самому собі. Людина робить вибір, хоча не кожен і не завжди відповідально ставиться до прийняття свого рішення та вибору дій. Вибір свого місця в житті, свого шляху потребує від людини відповідального ставлення задля успіху та реалізації себе, свого потенціалу, ресурсу. Ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними митцями.
Економіка в моєму житті
Ці два поняття і є основою будь-якої моральності. Я хочу, щоб кожна людина прагнув до якогось альтруїзму в своїх думках, щоб думав не тільки про свою вигоду, а й про те, що відчувають і що буде з іншими людьми. Соцієтальні цінності – це властивості соціальної взаємодії, бажані або необхідні. Стабільність – підтримання досягнутих у суспільстві стандартів життя.
Навигация по записям
Перший виявляється в тому, що людина претендує на те, щоб створити жаданий смисл власною діяльністю. Другий – вона прагне віднайти його ззовні вже сформованим. Нарешті, третій пов’язаний з тим, що людина виявляє готовність до співучасті у виробленні цього смислу шляхом діалогу, спілкування зі світом. Розглянемо такі варіанти визначення смислу життя. Треба наголосити принаймні два виміри існування сенсів. По-перше, вони формуються відповідно до історичної ситуації, певної історичної доби існування суспільства.
А вона може виникнути лише в демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію та віру. Тож не дивно, що розквіт філософії припадає на епохи панування демократії. Демократія не тільки створює умови, вона фактично викликає філософію до життя. Політичні диспути, побудоване на змаганні сторін судочинство пробуджують увагу до законів логіки, формують теоретичну настанову, на якій ґрунтується і розвивається філософія. Таким чином, свобода людини, яка спирається на істотні творячи можливості новітніх технологічних практик, не є гарантованою. Виявляється ціла низка відношень, в яких постають складні проблеми як внутрішнього простору життя людини, так і в її ставленні до природного та соціального світу, що визначають досить серйозні ризики. Складні процеси цивілізаційного розвитку, глобальні кризи, що їх супроводжують, призводять до переосмислення понять, які репрезентують сучасне життя людини та його сенси.
Доба Відродження представляє новий дискурс танатологічних роздумів, в якому обґрунтована ідея доблесного життя, протягом якого можливо здійснити хороші вчинки, які обезсмертять людину в пам’яті нащадків. Моральні вчення Джонаццо Манеті, Пико делла Мірандоли та Еразма Роттердамського є яскравими втіленнями ідеї прагнення людини до земної і, таким чином, посмертної слави. Така позиція представляє означення сенсу вже не як «сенсовідкриття», а як «сенсотворення».